Жінка, яка дарує світло

1. Яким було Ваше життя до початку повномасштабного вторгнення?

До початку війни моє життя було доволі стабільним. Я мала роботу, жила разом з молодшою донечкою студенткою університету, часто бачилися зі старшою донькою і її родиною. Для душі взяла з притулку три котики, які допомагали мені не відчувати себе самотньою після смерті чоловіка. У зв'язку з тим, що мої діти вже дорослі - я мала змогу приділити багато часу собі і своєму дозвіллю.  Активно знайомилася з новими людьми, ходила в театри, кіно, шукала в анонсах цікаві заходи - і насолоджувалася спілкуванням з друзями. 

2. Які були мрії та плани?

Мала безліч планів - короткотривалого і довготривалого терміну. Мріяла про відпустку на морі. Дуже хотіла оновити інтер'єр вдома, планувала локальний ремонт окремих кімнат в квартирі. Мала в планах допомогти старшим дітям вирішити житлове питання і знайти школу для внучки.

4. Як Ви пережили перший тиждень повномасштабної війни?

Війна застала мене вдома. 

Я почула серію вибухів, але повірити не могла, що це буде саме така війна. Hе дивлячись на всi попередження я до останнього не вірила в те , що у 21 столітті може бути реальна вiйнa! Я припускала варiанти вiйн економічних , полiтичних, інформаційниx та інших. Але щоб paкети i бомби по цивільному населенню процвітаючої країни в центрi Европи - ні! 

І на прийняття цього мені  знадобилося чимало чacу…

5. Які були думки та очікування?

Я не думала нікуди бігти, бо мала обов'язково їхати  і вирішувати робочі питання.  Я сіла за кермо і поїхала на роботу.  Бачила паніку. Одразу все місто було в заторах.  Тоді з'явився страх і у мене.  А ще було розуміння, що лише я маю дбати про безпеку своєї родини і, що від моїх рішень залежатиме моє життя, життя моїх дітей, тварин.

6. Як Ви оцінювали ситуацію в країні в умовах війни на початку повномасштабного вторгнення?

Перший тиждень був найважчим - треба було терміново закупити продукти харчування, товари першої необхідності, їжу для тварин ( і це, мабуть, психологічно було найважчим  не залишити тварин без спеціальної  їжі, від якої залежить якість їх життя і здоров'я). 

Було дуже страшно бачити як найкрасивіше місто на землі перетворюється на фронтове, з блокпостами, військовою технікою, як лунають сирени, бачити знервованих людей у чергах, наляканих дітей.

Я декілька днів і ночей взагалі не мала ні сну, ні спокою. Було страшно. Я дуже боялася, що не достатньо буде сил у держави для захисту країни. Постійно читала новини, бачила настрої керівників іноземних держав,  які давали 3 дні, потім 2 тижні на існування країни і дуже нервувала. Бігти нікуди не планувала, оскільки переживала  за тварин, як вони перенесуть дорогу. 

І думала над тим, якщо всі поїдуть, то хто ж боротиметься з ворогом, якщо місто окупують.

7. Як Ви оцінюєте свій емоційний стан: війна посилила Вашу психіку чи лише нашкодила?

Емоційний та психічний стан одразу був дуже гнітючий. Треба було пройти всі етапи щодо прийняття ситуації і стабілізації свого стану. Шок, страх,  ненависть, розчарування, розпач, біль, злість, надія. Я весь час була в новинах. Знайшла декілька цікавих мені аналітиків, слухала їх прогнози, була весь час на зв'язку зі своїм роботодавцем ( який на той час мене дуже підтримав психологічно) і потроху мій стан покращився і я прийняла ситуацію, мала змогу приймати рішення.

8. Чим займаєтесь зараз, чим живете?

Зараз я продовжую працювати, але обсяг роботи вже не такий як був до війни. Я продовжую пропагувати українську культуру, слідкую за новинками українських дизайнерів і ділюсь їхніми творами у вигляді вишиванок для чоловіків та жінок на своїх сторінках в соціальних мережах. 

Мене цікавлять заходи з виступами талановитих українських артистів, де я долучаюсь до збору коштів на допомогу армії.  Я активна на своїх сторінках в соціальних мережах - підтримую своїм позитивом друзів і підписників, допомагаю вуличним тваринкам ( завжди годую всіх, хто мені зустрічається). 

Моя "котородина" збільшилась - тепер вже чотири котики ( не могла пройти повз благання забрати котика у зв'язку з хворобою попередньої власниці).  

Намагаюсь жити, наповнюючи своє життя і життя оточуючих позитивом, вірою у світле завтра, підтримкою тих, хто її потребує.

9. Чим надихаєтесь і що дає надію побачити наступний день ще кращим?

Моє джерело наповнення енергією - це перш за все спілкування з моїми дітьми, як ніколи відчуваєш цінність родини саме в такі важкі часи. Мої котики, яких я забрала в притулку - це ще один мотиватор мого життя. 

Я відчуваю їх любов, ніжність, подяку, свою необхідність.

Також мене надихають безліч нових друзів, з якими  я спілкуюсь як онлайн так і зустрічаючись наживо. Спілкування і підтримка один одного в ці часи - це дуже цінний ресурс для підтримки емоційного стану і відчуття захищеності.

Я надихаюсь культурною спадщиною як моєї країни, так і країн, які підтримують нас у цій війні. 

Я продовжую відвідувати заходи, виставки, концерти, поетичні вечори, зустрічі цікавих людей. Все це допомагає отримувати позитивні емоції.

Також моїм ресурсом є допомога, подарунки знайомим і не знайомим мені людям. 

Війна розставила пріоритети: цінність людського ресурсу  і знецінення матеріального. Тому, я активно дарую те, про що роблять запити як знайомі так не знайомі мені люди  і відчуваю приплив енергії від цього процесу. Нещодавно так подарувала вишиванку одній жінці, яка дуже давно про неї мріяла.

10. Чи внесла у Ваше життя війна кардинальні зміни? Які саме: у сприйняття життя, сімейний стан, емоційний стан, інше?

Поки кардинальних змін не відбулося в моєму житті. З однієї сторони - це добре,  бо я вдома ( і це щастя, що я його маю), мої діти зі мною, всі продовжуємо займатися своєю справою. Емоційний стан інший, ніж був до війни. Є невизначеність, неможливість будувати далекосяжні плани, є проблеми з бюджетом родини, бо зросли ціни і впали заробітки, є втрати на війні близьких друзів і це біль, який ще треба буде прожити...

11. Чи змінилися Ваші цінності? Як?

Цінності дещо змінилися. Перше, що я зробила, коли повернулася додому  з вимушеного переселення - це почала розхламлювати квартиру. Щось дарувала, щось продавала, щось виносила і викидала. Речі і все матеріальне для мене не мають великої цінності. Оскільки, коли ти залишаєшся з однією валізою  - головне врятувати своїх близьких і тварин. Лише це має значення і цінність.

12. Які  Ваші пріоритети чи відрізняються від тих, які були до 24.02.22? 

Пріоритети не змінилися - я як і раніше люблю свою країну,  роблю все, що в моїх силах  для популяризації моєї країни в світі, доначу армію, дбаю про родину, тварин, допомагаю людям. Мета одна - вистояти і перемогти!

13. Як Ви оцінюєте власні перспективи в Україні сьогодні та через 5 років?

Запитання стосовно моїх власних перспектив в Україні - це доволі важке запитання для мене. Все залежатиме від ситуації на фронті, від політичної ситуації в країні, від можливості знайти свою нішу в нових реаліях, від можливості знайти роботу моїм дітям, від змін в моєму  особистому житті. Сподіваюсь, що все складеться найкращим чином для мене!

Жити надією, вірити в краще, щось робити для цього - такий мій план на найближчі роки.

14. Чого хочете наразі та які маєте плани на майбутнє?

Наразі хочу Перемоги країні,  спокою, мирного неба, репарацій від росії, суду над воєним злочинцем путіним і його посіпаками, допомоги світової спільноти для відбудови України! 

Щастя і добробуту своїй родині. Особистого щастя і кохання собі! Хочу мати стабільну роботу, з достойною оплатою, можливість бути потрібною, де б мої здібності  як організатора, людини з відчуттям стилю, комунікативні здібності стали в нагоді.

Мрію про можливість подорожувати, створити притулок для тварин, вивчити краще англійську мову, мати гарне здоров'я собі і родині - такі мої мрії!